Олександр Кривенко: журналіст, який вірив у свободу слова

Фото: Еспресо Захід

Публіцист, редактор, ідеолог медійних змін в Україні 90-х, громадський активіст і один із тих, хто закладав основи незалежної журналістики. Олександр Кривенко був не лише талановитим журналістом, а й лідером думок, який прагнув свободи — і для себе, і для суспільства.

Олександр Кривенко народився 1963 року у Львові в родині, коріння якої тягнулося з Поділля. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка, працював в академічному середовищі — на кафедрі української літератури. Та вже тоді його цікавили не лише тексти, а й реальні зміни в суспільстві.

Від активізму до політики

Ще в студентські роки Кривенко став співзасновником таких організацій, як «Товариство Лева» та «Меморіал», активно включився в національно-культурне пробудження кінця 1980-х. Був делегатом установчого з’їзду Руху, обирався депутатом Львівської обласної ради, де очолював молодіжну комісію.

У середині 1990-х — радник прем’єра Павла Лазаренка та урядовий комунікаційник, але швидко відійшов від державної служби, повернувшись до незалежної журналістики й громадської діяльності. У 2000-х був співзасновником громадської ініціативи «За правду!» та членом комітету опору.

Журналістика: від самвидаву до телеефіру

Кривенко починав у самвидаві, створивши збірник «Віко», а згодом і перші номери газети «Поступ». Його ім’я тісно пов’язане з легендарним виданням «Post-Поступ», де він був головним редактором. Працював у телебаченні — у програмах «Вікна» та «Телевізійна служба новин» на 1+1.

Під його керівництвом виходив щотижневик «Політика і культура», де журналістика поєднувалася з культурною рефлексією.

У 2002 році Кривенко очолив проєкт «Громадське радіо», який став прикладом незалежного медіа для свідомої авдиторії. Попри труднощі з ліцензуванням, команда проєкту намагалася доносити до суспільства альтернативну точку зору — чесно, професійно і без цензури.

Трагічна загибель

Олександр Кривенко загинув в автокатастрофі 9 квітня 2003 року, повертаючись із поминальної поїздки за загиблим в Іраку телеоператором Тарасом Процюком. Йому було лише 39. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові — поряд із тими, хто творив інтелектуальний простір України.

Спадок і пам’ять

Олександр залишив по собі численні есе, публіцистичні статті та знакову книжку — «Енциклопедія нашого українознавства», написану разом із Володимиром Павлівим. Він також був активним учасником літературного середовища — членом Асоціації українських письменників та асоціації «Нова література».

Щороку 13 травня, у день його народження, у Львові вручається премія «За поступ у журналістиці» — тим, хто продовжує традиції вільної, чесної і відповідальної журналістики. В Українському католицькому університеті цього дня також проходить «Лекція Свободи», присвячена його пам’яті.